Сценарій родинного свята
"Без сім’ї і свого роду - немає нації, народу"
СЦЕНАРІЙ ГУМОРИСТИЧНОЇ ІНСЦЕНІЗАЦІЇ
«ЯК КОЗАКИ НА ВЕСІЛЛІ ГУЛЯЛИ»
"Без сім’ї і свого роду - немає нації, народу"
СЦЕНАРІЙ ГУМОРИСТИЧНОЇ ІНСЦЕНІЗАЦІЇ
«ЯК КОЗАКИ НА ВЕСІЛЛІ ГУЛЯЛИ»
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Тарас Шевченко
Ведучий: Пропонуємо вашій увазі гумористичну інсценізацію присвячену Дню театра в Україні.
Всім відомо, що українське козацтво – оригінальне явище в європейській історії. Упродовж кількох століть Запорізька Січ – унікальна козацька республіка – істинним чином впливала на військово-політичну ситуацію у Східній Європі. Наш народ склав про козаків надзвичайно багато легенд, пісень, дум і переказів, прославляючи відданість ідеалам свободи, мужність і міць оцих справжніх лицарів, чия волелюбність стала еталоном для всіх поколінь.
Багато письменників, художників, композиторів і кіномитців присвятило свої твори козакам – хоробрим захисникам рідної землі, оборонцям усіх скривджених.
Автор 1: Над Дніпром великим, славним
Круча зеленіє.
Попід хмарами на кручі
Камінь височіє.
Автор 2: Сходить місяць… Над горою
Зірочки засяли,
А на кручі козаченьки
Спати полягали.
Автор 1: Тур – козак міцний, кремезний –
Найсильніший в світі.
Дуб з корінням вириває,
Гне додолу віти.
Автор 2: Грай – Звитяжний козаченько,
Вправний та сміливий,
Хоч і зростом невеличкий –
Відчайдух правдивий.
Автор 1: Око – третій з побратимів -
Добрий, справедливий,
все він вміє, все він знає,
Мудрий та кмітливий.
Автор 2: Утомились козаченьки,
Міцно сплять й не чують,
Як до них з степів широких
Тіні злі мандрують.
Автор 1: От іранок. Височенько
Cонце в небі сяє.
Потягнувся Тур гарненько,
Друзів виглядає.
Автор 2: Вітер виє, вітер свище –
Ні душі у полі.
Тільки люлька й шапка чорна
Залишились долі.
Грай: «Де ж ви, славні козаченьки,
Де ви, вірні друзі?
Чи схопили вас татари
У Великім Лузі?
Може, це нечиста сила
Так пожартувала,
Вірних братчиків звитяжних
Серед ночі вкрала?!»
Автор 1: На коні Тур вирушає
В дальню путь-дорогу,
Їде степом, поспішає
Друзям на підмогу.
Автор 2: Кінь баский несе галопом
Через степ, долини
До села, де у садочках
Мазані хатини.
Автор 1: Тур коня свого щосили
Гонить-підганяє.
До вишневого садочка
Через тин стрибає.
Автор 2: Що ж він бачить?
Вірних друзів,
Друзів-козаченьків,
Із дружинами, а поруч –
Діточки дрібненькі.
Автор 1: Засмутився козарлюга,
Люльку й шапку кинув,
Геть подався й з головою
У думки поринув:
Тур: «Так ото і є та сила,
Що за все сильніша
А ще кажуть: “Козакові
Люлька наймиліша!”»
Автор 2: Їде, Їде козаченько
Через степ долину,
Раптом бачить
Край криниці
Гарную дівчину.
Автор 1: Стан тонкий, біленьке личко,
Брівоньки шовкові.
Очі чорні, мов та нічка…
Лихо козакові.
Автор 2: Тур забув про все на світі,
Ніде правди діти,
Прикипів козак до місця,
Годі й крок зробити.
Автор 1: Чорні очі, чорні брови
Дивну силу мали,
Миттю Тура-козаченька
Та й причарували.
Тур з коня стрибнув на землю:
Тур: «Дівчино-зірнице,
Я з тобою, моя пташко,
Хочу одружитися.
Я тобі, моя кохана,
Зірку подарую.
Задля тебе на край світу,
В пекло помандрую».
Дівчина: «Ой не треба, козаченьку,
Ані зірки з неба,
Ані мандрів на край світу
Й на той світ не треба.
Подаруй-но мені ліпше,
Любий мій козаче,
Червоненькі чобіточки,
Наче мак, гарячі.
Автор 2: Сонце високо у небі
Хмари розганяє.
Тур в далеку путь звитяжну
Зранку вирушає.
Автор 1: Їде чвалом козаченько,
Їде-поспішає.
На розпутті в непроглядні
Хащі завертає.
Автор 2: А тим часом Грай та Око
Коней осідлали
Та за Туром – вірним другом –
Стрімголов помчали.
Автор 1: Ген до обрію прослався
Битий шлях. У полі
Ані звіра, ані птаха,
Тільки дві тополі.
Грай: «Може, брате, час спочити? –
В Ока Грай питає. –
Он уже за обрій сивий
Сонечко сідає».
Автор 2: Око вклався серед поля,
Свиткою укрився.
Раптом в нього з переляку
Чуб заворушився.
Автор 1: Що це? Що це? По стежині
Йдуть собі соп’янці
Без тулуба, безголові…
Оттак дикі танці!
Автор 2: Схоронились козаченьки.
Що то далі буде?..
Аж опудало стрибає
На дубовій палі.
Автор 1: Нічка темні все навколо,
Мов серпанком, вкрила.
Раптом в небі мерехтливім
Відьма пролетіла.
Око: «Чи це правда, друже Граю?
Чи таки наснилось?
Це, мабуть,
Нечиста сила
Звідусіль злетілась».
Грай: «Ой нечисто тут, друзяко, -
Грай собі міркує, -
Чортівня у цьому лісі
Та лихий панує.
Ні, негоже нам з тобою
Тут сидіти, брате,
Тож сідлай коня та їдьмо
Нечисть розганяти».
Автор 2: Кажани у тьмяній ночі
З свистом пролітають,
Ока й Грая диким криком,
Реготом лякають.
Автор 1: Вікові дуби крислаті
Посплітали віти,
Відчайдушних козаченьків
Хочуть зупинити.
Автор 2: «Ху-гу, ху-гу, - серед лісу
Крик сичів лунає, -
Ху-гу, ху-гу, повертайтесь,
Вас біда чекає».
Автор 1: Хтозна-звідки налетіли
Чорнокрилі круки.
Злі примари простягають
Довгі лапи-руки.
Автор 2: Та хоробрі козаченьки
Коней не спиняють,
Темним лісом повз почвари
Їдуть-поспішають.
Автор 1: От нарешті й ліс скінчився.
Перед ними – річка…
В сяйві місяця леліє,
Мов срібляста стрічка.
Автор 2: Озирнулись козаченьки,
Бачать – дивна хата,
На два боки похилилась,
Чорна, кривувата.
Автор 1: Раптом в вікнах у хатинці
Вогники засяли,
А всередині музики
Весело заграли.
Око: «Ну ж бо, Граю, любий друже,
Лізь мені на спину,
Може, хоч краєм ока
Глянеш у хатину».
Автор 2: Грай на спину другу виліз,
В шибку заглядає
Та впівголоса, що бачить,
Оку сповіщає.
Грай: «Як заграли музиченьки,
Бісова родина
Закружляла в дикім танці,
Аж тремтить хатина.
За столом сидять Сап’янці,
Червоногарячі,
Скрипка грає, скрипка тужить,
Скрипка журно плаче.
От несе шинкар до столу
Кухоль з рідиною.
Як хильнули те Сап’янці,
Стали з головою.
Ну й потвора ж серед хати
Всілась на ослоні!
Голова, немов коняча,
Вуха – з три долоні.
Водянисті жовті очі,
Випуклі, як в жаби,
Шкіра в зморшках та згрубіла,
Як в старої баби…
Тут, мабуть, великий шабаш
Нечисть влаштувала!
Відьом, мавок, вовкулаків
Звідусіль зібрала».
Автор 1: Вихваляються потвори,
Хто з них найстрашніший,
Хто найбільше лиха скоїв,
Хто з них найбридкіший.
Дуля: «Через мене, - каже Дуля, -
Друзі посварились.
На майдані у неділю
У чуби вчепились».
Автор 2: Гомоніли бісенята
Й відьми буз упину,
Як продав старий п’яничка
Душу за чарчину.
Потвора: Раптом крикнув на всю хату
Біс старий в сап’яницях:
«Гей, веди до нас, шинкарю,
Козарлюгу-бранця».
Автор 1: І шинкар із комірчини,
Вивів козаченька,
Глянув Грай на нього й скрикнув:
Грай: «Матінко рідненька…
Відьмаки в свої тенета
Тура упіймали
Та міцними ланцюгами
Руки і зв’язали!»
Автор 2: Підвелась з стільця потвора,
Стала серед хати:
Потвора: «Добре знаю, козарлюго,
Вашого я брата.
Часом, ти не черевички
Скрізь шукав, козаче,
На дівочу білу ніжку,
Наче мак, гарячі?»
Автор 1: Простягає руку Туру:
На бридкій долоні…
Черевички, наче сонце,
Наче мак, червоні.
Потвора: «Ну, бери, бери задарма,
Слова не порушу,
Я візьму за них, козаче,
Ну хіба що… душу».
Автор 2: Тур хитає головою:
Тур: «І не сподівайся,
Ліпше звідси,
Вражий сину,
В пекло забирайся!»
Автор 1: В дикім реготі зайшлася
Гаспидська родина,
Задрижала, мов осика,
Кволенька хатина.
Грай: «Ну ж бо, Око, вірний друже,
Годі нам стояти.
Треба Тура із неволі
Швидше визволяти».
Око: «Зачекай хвилинку, Граю,
Зброя тут безсила.
Налякає чортівню цю
Тільки смерть й могила.
Провчимо ми так з тобою
Бісову личину,
Що навіки позабуде
На цей світ стежину!»
Автор 2: А ти м часом серед хати
Ігрища та танці –
Веселяться буз упину
Відьми та Сап’янці.
Автор 1: Раптом двері одчинились
І зайшла до хати
Та, про кого навіть Бісу
Страшно і згадати.
Автор 2: Вся у білому убранні,
Тихою ходою
Йде по хижці та махає
Гострою косою.
Автор 1: Затремтіла, задрижала
Бісова родина,
Дрижаками узялася
І стара хатина.
З переляку вовкулаки,
В скриню заповзали,
Мавки – в грубку,
Чорт – в щілину,
Відьмаки – під лавки.
Автор 2: Козаки усеньку погань
В діжки посадили,
Засмолили й обручали
Намертво забили.
Автор 1: Там, де кручу височезну
Річка огинала,
Попід кручею коловерть
Грала-вирувала.
Автор 2: Козаки у вир страшенний
Діжки повкидали,
Щоб і відьми, і Сап’яниці
З пекла не вертали.
Автор 1: Разом з ними і хатина
Гулькнула у воду,
У найглибшій в річці місце,
Де немає броду.
Автор 2: А на лузі, де стояла
Хата із чортами,
Козаки знайшли залізну
Скриню із скарбами.
Автор 1: Там і золото, і срібло,
І разки намиста,
А насподі, під скарбами,
Хусточка барвиста.
Автор 2: Тур підняв рясну хустину,
Зирк – під нею в скрині
Чобіточки червоненькі
Дорогій дівчині.
Автор 1: Цілий тиждень на весіллі
Козаки гуляли,
Цілий тиждень веселились,
Пиво-мед кружляли.
Автор 2: Скрипки грали, бубни били,
Гості танцювали,
Молоду і молодого
Радісно вітали:
Козаки: «Вам здоров’я й довгих років,
Любі молодята,
Щоб родились в Україні
Славні козачата!»
